Є в світі забави немалі,
Цікава стежка кожна…
Але до рідної землі
збайдужитись не можна.
Люби, шануй, піднось до зір
Її пісні і мову.
Нема солодшої, повір,
за неї, пречудову
За ним на схід розтягнувся лісопарковий масив. Спокійна, але зворушлива своєю красою природа.Зелені шати лісів тут переплітаються з голубоокими водоймами, високі травостої квітучих галявин дивляться в очі трьохсотлітнім дубам та ефектно струнким ялинам, соснам, модринам. Побачиш все це хоч раз – і пам'ять вкарбовує його назавжди.
Далі за парком знаходиться невеличке село з якого і починається історія цього краю.
Нова Січ…
Назва села – загадкова, таємнича.Чому так нарекли цей населений пункт - достовірно ніхто не знає. Може тому, що тут селилися козаки, які були позбавлені права жити на своїй Запорозькій Січі. А, можливо, вони жили дружно, січами. Дослідникам, як мовиться, - і карти в руки… Вабить Нова Січ не тільки назвою, а й доброзичливістю та гостинністю самих січан, цікавою історією освіти.
Село Нова Січ входить до складу Кияницької сільської ради. Розташоване на сході Сумського району, межує з с.Корчаківка, с.Кияниця, с.Храпівщина.
Село знаходиться в межах лісостепової зони, з усіх боків оточене лісом.
Дубовий праліс у верхньому ярусі складають дуб звичайний, липа серцелиста,клен гостролистий, ясен звичайний, береза повисла, тополя біла тощо. Під пологом лісу зустрічається ліщина звичайна, бруслини європейська і бородавчата. У різні роки у флорі з'явились нові види дерев: бархат амурський і лох вузьколистий, липа європейська і дуб північний, гіркокаштани звичайний і червоний. Привабливою можна вважати липу широколисту (форма розсіченолиста) і вільху клейку (форма різнолиста), птелею трилисту і бузок звичайний.
За селом, в ярах, є виходи червоної і білої глини, піску. Рельєф- типово-платформенний. Місцевість горбиста.
Село розташоване біля гирла річки Олешня, на крайніх відрогах Середньо-Російської височини, що мають вигляд ізольованих височин з розгалуженою мережею ярів і балок. Річкова долина р.Олешні, як елемент рельєфу характеризується яскраво вираженою терасовістю, нешироким дном долини і заплавою, що місцями зникає, а місцями розширюється та густо поросла вільхою, вербою і високими травами. Вже сьогодні цієї річки не побачиш на карті Сумської області, але щороку, навесні, вона гучно заявляє про себе.
Далі за парком знаходиться невеличке село з якого і починається історія цього краю.
Нова Січ…
Назва села – загадкова, таємнича.Чому так нарекли цей населений пункт - достовірно ніхто не знає. Може тому, що тут селилися козаки, які були позбавлені права жити на своїй Запорозькій Січі. А, можливо, вони жили дружно, січами. Дослідникам, як мовиться, - і карти в руки… Вабить Нова Січ не тільки назвою, а й доброзичливістю та гостинністю самих січан, цікавою історією освіти.
Село Нова Січ входить до складу Кияницької сільської ради. Розташоване на сході Сумського району, межує з с.Корчаківка, с.Кияниця, с.Храпівщина.
Село знаходиться в межах лісостепової зони, з усіх боків оточене лісом.
Дубовий праліс у верхньому ярусі складають дуб звичайний, липа серцелиста,клен гостролистий, ясен звичайний, береза повисла, тополя біла тощо. Під пологом лісу зустрічається ліщина звичайна, бруслини європейська і бородавчата. У різні роки у флорі з'явились нові види дерев: бархат амурський і лох вузьколистий, липа європейська і дуб північний, гіркокаштани звичайний і червоний. Привабливою можна вважати липу широколисту (форма розсіченолиста) і вільху клейку (форма різнолиста), птелею трилисту і бузок звичайний.
За селом, в ярах, є виходи червоної і білої глини, піску. Рельєф- типово-платформенний. Місцевість горбиста.
Село розташоване біля гирла річки Олешня, на крайніх відрогах Середньо-Російської височини, що мають вигляд ізольованих височин з розгалуженою мережею ярів і балок. Річкова долина р.Олешні, як елемент рельєфу характеризується яскраво вираженою терасовістю, нешироким дном долини і заплавою, що місцями зникає, а місцями розширюється та густо поросла вільхою, вербою і високими травами. Вже сьогодні цієї річки не побачиш на карті Сумської області, але щороку, навесні, вона гучно заявляє про себе.
ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ
Рік заснування – приблизно 1780 р. Історія Нової Січі пов'язана з урочищем «Розбійне», що засвідчують записи,зроблені Філаретом ( Д. Гумілянським).
«Розбійне» знаходиться поруч шляху Курськ-Суми, в 7 кілометрах від Юнаківки та в 5 кілометрах від Нової Січі, поряд хутір Наталівка (існував до 1999 року).
До 1770 року «Розбійне» було великим лісовим масивом, притулком ватага-розбійника Кулика. Сам Кулик знаходився в одній версті від Курської губернії на хуторі «Кулаківщина» (Могриця). Коли він пограбував обоз, що віз дарунки від австрійського імператора Йосифа ІІ російській імператриці Катерині ІІ, то за її наказом, ліс, де сталося «розбійне пограбування» був вирубаний і подальший його розвиток припинився. А самого Кулика було четвертовано у Суджі. За легендами старожилів у «Розбійному» знаходиться ще десь скарб Кулика, у великому насипі-кургані, що ніби гуде.
Прислухаються шукачі пригод до кожного насипу, та нічого не чують… Правда це чи вигадка – криють віки. Це перший варіант.
Другий варіант – в 1955 році районна газета Миропільського району друкувала історичні дані «Чи знаєте ви свій рідний край?»
В Урочищі «Розбійне» був чудовий дубовий ліс і в цьому лісі був чоловічий монастир. Монахи цього монастиря займалися грабунком людей , які проїздили цим Залокнянським шляхом.
Одного разу монахи пограбували обоз, який віз дарунки від Австрійського імператора Йосипа ІІ російській імператриці Катерині ІІ. Дізнавшись про це, Катерина ІІ дала вказівку ув'язнити монахів, вирубати увесь ліс, розібрати монастир і навіть вибрати фундамент, що й було зроблено. І це місце після цього одержало назву від місцевого населення «Розбійне». Ще в 1866 році в « Розбійному» був чудовий будівельний ліс. Як називалося це урочище раніше невідомо.
У 1775 році за наказом імператриці Катерини ІІ була зруйнована Запорізька Січ, козаків покарано. Частина козаків, шукаючи захисту від переслідування, поселилися в давніх і малопрохідних лісах, неподалік торгівельного Ромоданівського шляху ( у нас його називають Рудоман, за переказами- ширина дороги досягала 5 метрів, а названий він на честь військового ватажка, який пройшов зі своїм військом тисячі кілометрів і жодного разу йому не прийшлося зі своїм військом форсувати, тобто перепливати будь-яку річку).Грабували козаки обози російських купців, можливо й обоз від Йосипа ІІ – їх рук справа. Звернулися купці до Катерини ІІ з проханням покінчити з розбоєм на торгівельному шляху.
Козаки поставили свої вимоги: поверніть вольницю. Був досягнутий компроміс : козакам виділили землі для поселення, але ліс вирубали. Шануючи свою стару Запорізьку Січ, козаки назвали своє нове поселення - Нова Січ. У Новій Січі кріпосного права не було, село славилося своєю вольницею.
До цього часу збереглися старі назви вулиць і околиць села : Постуха (Пастуха), Зайцівка (околиця, де водилися зайці), Трошківка (жив козак Трошко), а за іншою версією там було «трошки хаток».
Час заснування села підтверджує також запис в «Историко-статистическом описании Харьковской епархии. Отделение ІІІ. Уезды Ахтырский, Богодуховский, Сумской и Лебединский». У відомості скільки в Харківській окрузі за поміщиками у володінні селян читаємо : «капитанша Хиония Антонова в деревне Хрипуле – 6 человек» / 1783 рік/.Хрипуля нині-це одна з вулиць села Корчаківка, від центру села 1,5 км. А саме село утворилося майже одночасно з с. Нова Січ, коли ймовірно вирубали ліс не тільки у « Розбійному» а й біля шляху Суми-Курськ. На залишках лісу, пеньках, дозволили селитися козакам. Назва села пішла від слова «корчувати».
На місці раніше вирубаного лісу залишилися глибокі зарослі травою яри, де і до цього часу мешканці Нової Січі й інших сіл випасають худобу і заготовляють сіно. Ці яри також мають свої цікаві назви. 1-Довжик- це найдовший яр. 2-Ямки- глибокі яри , ще тоді були у вигляді великих ям.3- Совине , яр мав таку назву за великою кількістю птахів-сов.
В даний час «Розбійна»- це теж ліси, посаджені років 70 тому. Деякі яри затоплені водою, в деяких місцях з'явилися джерела.
Околицi села порослі густою рослинністю, різнотрав'ям. А влітку, здається, все село наповнене медово-солодкими пахощами, що від поля, де квітує гречка, та від місцевих пасік. А вже коли колоситься добірний колос, то з досвітка ніхто в селі з хлібодарів вдома не засиджується- тільки розвидняється, вони вже в полі. Така вже в нас місцева традиція.
ІСТОРІЯ ОСВІТИ
Рідний, рідна, рідне – корінь роду і народу. Рідна мама і рідний тато, рідна земля і рідна Україна, рідна мова і рідна школа…
Святі слова тримають нас на світі, вчать любові до берегів, між якими з віків у віки тече ріка нашого народу, нашої нації, нашої України! Школу (так,
саме школу!) поставили українці в один ряд з такими словами, які рівноцінні життю – мама,Україна, мова. …(За Я.Гояном)
Перша школа у селі Нова Січ була побудована ймовірно у 1870 році. Є спогади, зібрані заступником директора з навчально-виховної роботи Козупицею Петром Дмитровичем. «Школа була однокласна, дерев'яна, навчалося 15-20 чоловік.» Спогади можуть бути підтверджені тим фактом, що земські установи, які виникли у 1864 році покликані були створювати школи, а Іван Герасимович Харитоненко, який збудував свій перший власний завод у селі Кияниця 1866 року (згодом з'являється цукровий завод в селі Червона Яруга Бєлгородської області) був членом Сумського земства і дбав, щоб у нього працювали підготовлені кадри. Саме Іван Герасимович став ініціатором утворення «Олександрівського селянського сільськогосподарського банку», відкритого сумським земством у 1885 році з капіталом у 50 тисяч карбованців, виділених Харитоненком «в помощь крестьянам в приобретении земли и улучшении хозяйства». Через два роки у 1887 році з утворенням цукрового синдикату І.Г. Харитоненко став одним з його керівників. Харитоненко мав природжений розум та жагу пізнання: грунтовну освіту він здобув практично самотужки, постійно цікавився всіма технологічними та технічними новинками у своїй галузі, e 56-літньому віці вирішив вивчати французьку мову - і за певний час, не тільки вільно читав, а й говорив. Важко було повірити, що ця людина здобула тільки початкову освіту в сільського дячка. Крім того, Харитоненко виявляв жваву зацікавленість питаннями мистецтва та культури загалом. А якщо говорити про школу, то вона стояла на першому місці. За заслуги перед державою І.Г. Харитоненко було присвоєно звання дійсного статського радника. Він був нагороджений орденом святого рівноапостольного князя Володимира ІІІ ступеню, орденом Станіслава ІІІ ступеню.
Немає коментарів:
Дописати коментар